Україна

Усміхнена

Микола Корнилович Пимоненко (9 березня 1862, Київ — 26 березня 1912) — українській художник-живописець, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.
Народився Пимоненко у Києві 1862 року, навчався у художній школі М. Мурашка та петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Повернувшись до Києва, викладав у малювальній школі М. Мурашка.
З 1899 року і до кінця свого життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. 1883 року одружився з дочкою В. Д. Орловського, жив у окремому будинку на території садиби.
У 1912 році, знаходячись у розквіті творчих сил, М. Пимоненко помер. Поховано його на Лук'янівському цвинтарі.
Твори побутового жанру на сільську тематику: «Сінокіс», «Проводи рекрутів», «Жниця» та ін. Глибоке розуміння життя народу яскраво проявилося в таких картинах, як «Свати», «У похід», «Ярмарок», «Весілля в Київській губернії», «Ворожіння». Також художник у своїй творчості звертався до портрета. У Національному художньому музеї України творам цього майстра відведено цілий зал.

Я люблю картини Миколи Пимоненка. У них він змальовував красу нашої країни - України.

Микола Пимоненко "Свати"

Моя найулюбленіша картина! Smile

Микола Пимоненко "Ворожіння"

Микола Пимоненко "Сінокіс"
_________________
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
СВОГО НАРОДУ ВЕЛИЧ І КРАСУ.
(Василь Андрійович Симоненко)

Калина

Усміхнена
Справді чудові картини. Реалістичне зображення в поєднанні з сентиментальністю та романтичним сприйняттям. Що може бути краще? Мені здається, що я бачила роботи Миколи Пимоненка в Херсонському Художньому Музеї. Тоді вони мене дуже вразили: на них було зображено святкування Різдва, українське село і особливо майстерно намальовано гру світла і тіні. Ліхтарики у колядників та свічки в хатах ніби сфотографовані. Звісно, можу помилятися, проте наскільки пам’ятаю прізвище автора було саме Пимоненко. Згодом перевірю чи дійсно це так.
_________________
"Хто хоче світу - стань собою,
Хто хоче Бога - йди у храм,
Хто хоче друга- йди з юрбою,
Хто хоче Істини - йди сам."
А. Бахута

Усміхнена

Калина

Нажаль, не бачила тієї картини, про яку Ви написали... Але хотілося б побачити. Шукала, та не знайшла... Sad

Мене заворожують ці картини.

Микола Пимоненко "Пасха"
Вони наче оживають...
_________________
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
СВОГО НАРОДУ ВЕЛИЧ І КРАСУ.
(Василь Андрійович Симоненко)

kozak

Калина
Ви не помиляєтесь, картина Миколи Пимоненка, яку Ви описали має назву «Колядки», знаходиться у Херсонському художньому музеї імені Олексія Шовкуненка. Я також шукав її в мережі, але не знайшов.

Усміхнена
Дякую Вам за цю тему, було бажання самому створити її, але Ви мене випередили Very Happy

Щодо картин Пимоненка, то вони не можуть не заворожувати, образи на них дійсно наче живі.

"У похід" 1902 р.

kozak

Уривок статті мистецтвознавця Ольги Жбанкової "КЛАСИКИ Й СУЧАСНИКИ" («Дзеркало тижня» http://www.dt.ua/3000/3680/37533/)

Співець українського села

«Пимоненко, не шукаючи ніякої реклами, спокійно та з любов’ю робить свою справу художнього прославляння рідної України з її життєрадісним і гарним народом», — написано в одній з ювілейних статей (1910), присвячених 25-літтю творчої й педагогічної діяльності живописця.

Шлях Пимоненка в мистецтво був визначений уже з дитячих років — коли він ходив із батьком-іконописцем селами Київщини, допомагаючи виконувати замовлення для маленьких церківок. Можливо, і призначено було йому продовжити батьківську справу, якби не зустріч із Миколою Мурашком, засновником Київської малювальної школи. Побачивши талановитого хлопчика, «старий учитель» пообіцяв зробити з нього «не богомаза, а справжнього художника».

У стінах школи (1879—1882) відбулося його знайомство з Іллею Рєпіним. Якось відомий майстер, узявши в руки палітру й пензель, дописав образ Христа, над котрим трудився юнак. Для художника-початківця це стало своєрідним благословенням.

Навчання в академії (1882—1884), яке через слабке здоров’я довелося залишити, повернення до Києва, робота в малювальній школі М.Мурашка, потім — у художньому училищі, викладання малюнка в політехнічному інституті і, звісно ж, щоденна праця у своїй майстерні — ось складові творчої біографії Пимоненка.

На щастя, слава до майстра прийшла ще за життя. Він став академіком, членом різноманітних художніх товариств Парижа, Мюнхена, Берліна — міст, де з успіхом експонувалися твори художника. До нього тяглася молодь, котра мріяла про мистецтво. Серед неї був і майбутній основоположник супрематизму Казимир Малевич: «Я їду до Києва. Знайомлюся з Пимоненком. Велике враження справили на мене його роботи... Багато мольбертів, на кожному картина, яка зображує життя України...»

Збереглася фотографія Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним на мольберті стоїть значних розмірів полотно «Гопак» із зображенням танцюючої дівчини. Такою — веселою, темпераментною «увірвалася» українська селянка в світ рафінованого паризького життя. Картина з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), і її придбав музей Лувру.

Для Пимоненка, як і для більшості передвижників, селянська тема ставала синонімом національної самобутності мистецтва. Але він відходить від соціальної проблематики, що визначала підвалини передвижництва, і створює ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.

Як же вийшло, що городянин зумів так точно проникнути в суть селянських тем і образів? Очевидно, потяг до них був закладений в його корінні, яке йде від діда-кріпака Данила. Та й саме життя на Приорці, околиці Києва, своїм побутом більше нагадувало село, ніж місто. Була в його долі ще й Малютинка, де він допомагав батьку оформляти місцеву церкву, куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Сюди ж привозив на етюди Орловського. Пізніше, узявши в оренду хату, він прибудував до неї велику світлу майстерню. Малютинка, де художник проводив із родиною все літо, стала для нього невичерпним джерелом натхнення — побут села підказував теми, а його колоритні мешканці виступили прообразами багатьох полотен.

Досі старожили села, дивлячись на твори Пимоненка, впізнають своїх предків. Художник малював їхні портрети в маленьких альбомах, із якими ніколи не розлучався. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, звідки (як згадувала його дружина) часто приводив додому «живу» натуру — то теля, то овечку. Він наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Так створювалися його «Ідилія», «Суперниці», «Гопак», численні сцени побачень, ярмарків. Він малював діточок, котрі пасуть гусаків і худобу, жінок, що працюють у полі. Ми не знаємо, де Пимоненко побачив свою жницю. Прекрасна кароока селянка з загадковою посмішкою Джоконди постає перед нами як певний символ краси народу, щедрості української землі. Золото спілої пшениці та прозора блакить неба ввібрали в себе споконвічні барви її пейзажу.

Природа в жанрових творах Пимоненка ніколи не сприймається як тло. Вона виступає рівноправним «героєм», котрий визначає образний і емоційний лад картини. З усіх пір року художник віддавав перевагу літу — як і в малютинських селян, воно було «гарячою порою» майстра. Пимоненко багато працював на натурі, добиваючись виразності в передачі сонячного чи місячного освітлення. Красу й соковитість літньої природи допомагав передати і пленерний живопис, у якому художник досяг великих успіхів. Відгомін його мистецтва ми зустрічаємо в працях О.Мурашка і Ф.Кричевського. Своїх жниць написав і авангардист Казимир Малевич. У них за умовно спрощеними формами фігур і пейзажу урочисто звучать яскраві фарби, які були на полотнах його першого вчителя.

Микола Пимоненко пішов із життя в розквіті творчих сил. «Помер Пимоненко. Яка втрата для «пересувної». Він був істинним українцем. Не забудеться краєм за правдиві й милі, як Україна, картини», — із болем написав Ілля Рєпін.

Усміхнена

Козаче, я не могла не створити тему про нашого Великого художника-живописця! Smile

Дякую за цікаву статтю.

"Українська ніч"
_________________
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
СВОГО НАРОДУ ВЕЛИЧ І КРАСУ.
(Василь Андрійович Симоненко)

Наддніпрянець

Картини просто чарівні! Дивлячись на них мимоволі захотілося податися в якесь мальовниче українське село. Як на мене роботи не просто гарні та майстерні, а й дуже сонячні та душевні. Поза всяким сумнівом їх міг створити не лише справжній майстер своєї справи, а людина яка зросла зі своїм народом серцем, думкою і душею.
_________________
Ми є! Були! І будем ми! Й Вітчизна наша з нами!
Іван Багряний

Zadorno

Усміхнена, дякую за таку чудову тему, а головне за оці розкішні великі репродукції!

Ось ще одна картина з Херсонського обласного художніього музею ім. О. Шовкуненко:
Пасхальна заутреня

kozak

"Колядки"
Це та сама картина, про яку згадувалось вище (якість не дуже гарна, бо це скан старої поштівки).

У художній майстерні

Портрет жінки художника 1906 (олівець)